Посібник “Як писати про екологію в нових медіа” 5 Feb 2017 11:50 PM (8 years ago)
Політичні та економічні зміни, що сьогодні відбуваються в Україні, призвели до збільшення на місцях соціальних конфліктів, які базуються на екологічній проблематиці (вирубка лісів, крадіжки гравію з річок, проблеми утилізації сміття, нелегальний видобуток бурштину тощо). Частину таких проблем, як показує досвід, можна вирішити силами громад, з використанням медіа.
Посібник постав у результаті проекту «Школа інноваційного екологічного репортажу», що був спрямований спрямований на те, щоб активізувати молодих журналістів та блогерів на висвітлення дій місцевих громад і влади щодо вирішення екологічних проблем.
Метою посібника є формування у журналістів знань та навичок написання екологічного репортажу, використовуючи при цьому інноваційні інструменти.
Завантажити:
Мінекології призначило керувати нацпарком людину, яка не знає, що таке екосистема 12 Dec 2016 3:20 AM (8 years ago)
У мережі виклали відео, на якому новопризначений директор національного природного парку "Тузловські лимани" Віталій Чакір ще під час конкурсу не відповідає на жодне питання.
Так запис оприлюднив користувач
"Подивіться, прошу, це відео. Всього 1 хв. і 47 сек. На відео - переможець конкурсу на посаду директора Національного природного парку "Тузловські лимани" Віталій Чакір. Конкурс проходить в Міністерстві екології та природних ресурсів України", - написав він.
Його питають про те, що таке екологічна мережа, які представники іхтіофауни живуть в парку, які екосистеми парку є найвразливішими, що таке екосистема. Але він не відповів на ці питання.
Під час відповіді він сказав, що є за спеціальністю менеджер – економіст.
Водночас вказано, що рекомендації Чакіру дали Одеська облрада і Татарбунарська райрада.
У повідомленні, що "за результатами голосування членами постійно діючої комісії конкурсного відбору керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінприроди, переможцем на заміщення вакантної посади директора національного природного парку "Тузловські лимани" було оголошено Віталія Анатолійовича Чакіра".
Водночас нинішній , а сам відмовлявся брати участь в конкурсі Мінекології через тиск, який на нього здійснювали.
Русєв заявляв, що Чакір намагався втягнути його у корупційні схеми.
У день конкурсу у своєму Русєв скаржився, що йому доводилось боротися за парк з владою і правоохоронцями.
Він писав, що серед тих, хто намагався втягнути його в корупційні схеми, був господар "гранітних" компаній – Могильников і його кандидат Чакіра, якого він лобіював у директорі НПП Тузловські лимани" у конкурсі.
"Як тільки я приступив до управління НПП "Тузловські лимани", дзвонить мені якийсь Могильников і пропонує угоду: "... будеш дружити зі мною і з ОК "Граніт", який я створив, будемо разом управляти ресурсами Тузловському лимані ... я людина відома і вхожа в міністерство екології, знаю начальника Департаменту заповідної справи Іваненка і можу знайти підхід, дати скільки треба і домовитися, щоб ви не були в.о "., а вас відразу б затвердили директором ..."?!" – написав Русєв.
"Після моєї відповіді про те, що моя адміністрація нацпарку працює прозоро і виключно по закону і я готовий, в тому числі і з ним обговорювати будь-які здорові пропозиції, але не лобіювати чиїсь інтереси, Могильников оголосив війну Русєву і Вихристюк. Він оплачував поїздки браконьєрів в Мінприроди і там їх радо приймали, браконьєри перекривали не раз трасу, його наближені погрожували мені вбивством. А кандидат Чакір В. приходив до мене від Могильникова і намагався мене схилити до пошуку варіантів "дружби" з Могильниковим", - розповів Русєв.
"Потім заносив недоноски якихось паперів, з тим, щоб узурпувати ділянку на 24 км піщаної коси для спорудження каналу і нової узурпації рибних ресурсів. Мені довелося "ввічливо" йому пояснювати, що все повинно бути виключно по закону. І ось ... кандидат, який не має взагалі профільної освіти, який знає елементарних речей природно-заповідної справи, який не знає навіть такі елементарні поняття як іхтіофауна і екосистема, виграв фарс під назвою "конкурс Мінприроди",- обурився Русєв.
Чакір у 2010 році обирався до татарбунарської райради від партії Фрон Змін.
Джерело:
WWF запускає в Україні проект «Лісова Варта» 7 Jul 2016 5:53 AM (8 years ago)
Тебе обурюють повні ешелони краденого лісу? Набридло бачити переповнені лісовози, які вщерть розбили місцеві дороги? Боїшся піти в улюблений ліс, а замість дерев стрінути одні пеньки? І, головне, - хочеш перейти від обурення до дій? Тоді – тобі до нас!
WWF в Україні розпочинає вже давно назрілий по своїй актуальності проект , що має на меті розробити систему громадського контролю за рубками лісу та навчити громадських активістів визначати незаконні рубки.
Цей пілотний проект триватиме в межах Київської (ліси понад річкою Тетерів) та Львівської областей, частково є продовженням львівського проекту Прозорі лісозаготівлі.
Для участі в проекті ми шукаємо всіх небайдужих – волонтерів, громадських активістів, просто борців за справедливість – хто хоче навчитися,як виявляти порушення в ході рубок лісу, та хто буде застосовувати ці знання на практиці, беручи участь у рейдах чи просто захищаючи свій ліс біля хати.
Протягом серпня буде відібрано бажаючих для участі у проекті; починаючи з кінця вересня почнуться тренінги для них, а з жовтня – польові виїзди та рейди в ліси Київщини та Львівщини (тренінги відбуватимуться паралельно в Києві та Львові для місцевих активістів).
Хто бажає приєднатися до числа активістів проекту – прохання заповнити анкету: .
Покажемо лісникам, що час красти ліс закінчився!
P.S. Проект стосуватиметься пошуку порушень в ході лісогосподарської діяльності (тобто усієї сукупності промислових чи санітарних рубок). Вирубка лісу під забудову на ділянках, де була змінена власність або цільове призначення ділянки, проекту не стосуватиметься: охопити все одразу не можливо, а механізм дій в тих випадках інший. Це я одразу відповідаю на випередження, аби уникнути непорозумінь.
Отруєно річку Остер на Чернігівщині 7 Jul 2016 2:49 AM (8 years ago)
Впродовж 1-3 липня в річці Остер загинула вся риба. У зв'язку з забрудненням річки Остер у Чернігівської області і нижче за течією заборонено купатися, а також ловити рибу, повідомляє прес-служба Міністерства екології та природних ресурсів України.
У пробах води зафіксовано перевищення гранично допустимих концентрацій для водойм рибогосподарського призначення заліза загального від 3 до 10 разів, амонію – утричі, фосфат-іонів – удвічі. При цьому, вміст розчинного кисню є значно нижчим допустимих значень.
Лісники на Тернопільщині прогнали військових з Медоборів 29 Mar 2016 1:13 PM (9 years ago)
Сьогодні військові таки залишили територію природного заповідника "Медобори". Вони прибрали і зачистили ті місця, де перебували люди і техніка.
Але, за його словами, працівники екологічної інспекції таки підрахували збитки, які військові завдали природі. Це - понад 73 тисячі гривень. Протоколи про правопорушення будуть передані у відповідні інстанції, в тому числі у військову прокуратуру.
Як рівненський бурштин перетворює чиновників на мільйонерів 4 Mar 2016 6:18 AM (9 years ago)
Розслідування телепередачі "" теми незаконного видобутку Бурштину на Рівненщині:
Після виходу цього матеріалу "Громадське радіо" взяло у журналістки Тетяни Іванченко, яка готувала сюжет.
Ірина Соломко: Як вам вдалось дістатись до місця видобутку бурштину?
Тетяна Іванченко: Це було нелегко, там є своя система сповіщення, спеціальні люди, що повідомляють про чужих людей. І ті, хто там працює, за 2 хвилини вже тікають. Там працюють молоді хлопці, навіть діти. Для мене було відкриттям, що тут, за розповідями місцевих мешканців, учні та вчителі кидають школи і ідуть мити бурштин.
Андрій Куликов: Наскільки ця територія контролюється українською владою?
Тетяна Іванченко: Є цілі райони, наприклад, Рокитнянський, де владу не визнають, туди навіть міліція не їде, а керівник СБУ області сказав, що не може нам гарантувати безпеку на цій території. Те, що ці райони контролюють бандитські угрупування, склалось історично, вони мають свої домовленості з місцевими органами. Ми дізнались, що це львівські і київські бандити з кличками «Морда» і «Кєпки», їх там знають усі.
Ірина Соломко: Коли вони там з’явились?
Тетяна Іванченко: Вони там були і раніше, але місцеві кажуть, після Євромайдану почалась «махновщина», кожен хоче увірвати свій куш. Є гучна справа з колишнім депутатом-регіоналом, яка тягнеться вже майже два роки, але він там фігурує лише як свідок. Місцевий прокурор розповідав, що йому пропонували 15 тис. доларів, щоб протягом 3 годин ніхто не заважав «помити» цей янтар.
Ірина Соломко: Прокоментуйте запис розмови з колишнім керівником СБУ, який зізнається в участі у схемі.
Тетяна Іванченко: Цей запис мені взагалі приніс кур’єр. Людина на відео — Олег Назарук, колишній заступник голови СБУ в Рівненській області. Усі називають його однією з ключових ланок цієї схеми, наразі він звільнений з посади, але не зі служби. На відео він розповідає, скільки коштують місце, помпа, називає суми зарплат робітників. Місцеві мешканці проте кажуть, що вони готові працювати легально і платити податки державі, але їм потрібен закон.
Андрій Куликов: Куди потрапляє бурштин з України?
Тетяна Іванченко: Це Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та Китай і Польща.
Ірина Соломко: Ви віднесли докази в НАБУ.
Тетяна Іванченко: Так, ми віднесли усі наші матеріали, весь фактаж в НАБУ, буквально через кілька годин мені передзвонив Ситник і уточнив деякі дані. Хочеться вірити, що ці нові люди поза системою. Це дійсно система, яку важко зламати, бо вона веде у владні кабінети.
Андрій Куликов: Це редакційне завдання чи особистий інтерес?
Тетяна Іванченко: Я би хотіла зробити великий фільм на цю тему, щоб вирішити проблему глобально.
Бо зараз зникають матеріали по справах. Наприклад, з обласного управління міліції вкрали 138 кг бурштину, 80 тис доларів і блокнот з описом усіх схем. Це ж кілька мішків доказів! А переправити тонну бурштину в Білорусь — не проблема.
Ірина Соломко: Ви дізнавались, як пов’язані з цим прикордонники?
Тетяна Іванченко: Основні два канали — Одеса та аеропорт «Жуляни» в Києві. Прикордонники за покривання контрабанди отримують від 400 до 4000 доларів.
При цьому ця тема не нова, про неї говорять кожного року. І побороти систему може та верхівка, до якої тягнуться всі ниточки, була б воля.
Браконьєри влаштували бійню на озері у Вінницькій області: загинули 17 зубрів 9 Feb 2016 3:38 AM (9 years ago)
Фото: Pryndak Vasyl (CC)
Працівники лісового господарства провели своє власне розслідування і по слідах навколо озера встановили, що стадо зубрів на лід, швидше за все, загнали браконьєри.
- Це було ціле стадо - 60 зубрів, - розповідає старший єгер Іван Сиваченко. - Їх спеціально гнали на лід, де 800-кілограмові тварини стають фактично беззахисними. Видно було, що стадо не хотіло наближатися до озера, так як зубри бояться води. Але браконьєри - їх, швидше за все, на тому березі було троє - відрізали шлях до лісу, і тварини змушені були вийти на лід. Основна частина зубрів все-таки успішно подолала озеро - так як лід був досить міцним. Але деякі почали провалюватися. На іншому березі зубрів зустрічали ще троє браконьєрів.
Слідами мені вдалося встановити, що одного зубра вбили, швидше за все, сокирами біля самого берега. Тут було все в крові. Ще одного знесилено лісового бика забили до смерті вже на березі.
Браконьєри забрали з собою дві туші вбитих тварин, а інших залишили вмирати в крижаній воді. Зубри не могли самостійно вибратися з ополонок і просто померли від переохолодження. Однак багатьох з них можна було б врятувати. Наскільки нам зараз відомо, тварин загнали на лід ще о п'ятій годині дня. Але повідомили нам про це - швидше за все, самі браконьєри - о десятій годині вечора. Швидше за все, вони зрозуміли, що накоїли і самі цього злякалися.
Слідами ми з іншими єгерями вийшли до однієї хати в селі Требухів і побачили віз з плямами крові. Нам вдалося встановити, що ця кров свіжа, хоча господар підводи стверджував, що нібито ще півроку тому возив на возі тушу свині. Так само нам вдалося встановити майже всіх учасників бійні на озері. Це місцеві жителі, з села Требухів. І хоча дані про осіб браконьєрів ми передали в поліцію, ніхто з них навіть не затриманий на сьогоднішній день.
Зубри - тварини, занесені в «Червону книгу». На території України - їх налічується 300 голів. Сто особин проживали на території Вінницької області. Полювати на цих тварин не можна. За кожного вбитого зубра передбачається штраф в розмірі 130 тисяч гривень. Браконьєри також можуть потрапити за грати на строк до трьох років.
За матеріалами
Кияни ініціюють створення природного парку на Осокорках 26 Jan 2016 2:07 AM (9 years ago)
Мешканці міста Києва просять міську владу зберегти унікальну територію Осокорків від забудови та облаштувати там природний парк.
Зовсім недалеко від одного з найбільш густонаселених житлових масивів Києва, на Південних Осокорках, є шматочок дикої природи, який можна перетворити на екопарк світового рівня, на зразок болотяного екопарку в Гонконгу.
Це без перебільшення унікальні місця, які збереглися ще з давніх часів, коли лівобережного Києва ще не було, концентрація дуже красивих озер, до яких просто рукою подати (від найближчих будинків не більше 200 м.), сплетіння каналів, боліт та заливних лугів з різнотрав’ям. Загальна площа екопарку може скласти від 300 га (в межах Києва) до кількох тисяч гектарів, з територіями, що виходять за межі міста.
Фото зроблене на території ставків Осокорків. Січень 2016.
Згодом до екопарку на болоті (в англійському варіанті – wetland park) планується підводити туристичні водні маршрути, по яких до парку можна буде дістатися на каяках або каное прямо з Дніпра, обладнати пункти спостереження за дикими птахами, облаштувати веломаршрути та екостежки.
Створення екопарку дозволить значно підвищити туристичну привабливість Києва, створить сотні нових робочих місць сприятиме покращенню довкілля, а сотні тисяч мешканців району з найменшою кількістю парків і скверів нарешті отримають доступ до парку поруч із домом.
Презентація проекту доступна за посиланням:
Ініціативні громадяни просять відгукнутися та підтримати ідею підписавши Петицію:
Джерело:
Волонтерські обліки лісових звірів у січні та лютому 2016 року 15 Jan 2016 3:54 AM (9 years ago)
Волонтерська програма WWF-Україна пропонує проводити вихідні цікаво та з користю для природи, допомагаючи природоохоронним установам здійснювати облік лісових тварин.
В чому полягає облік? Волонтери йдуть лісовими стежками за визначеним маршрутом, і підраховують усі сліди різних видів тварин, зустрінутих на шляху. Потім усі дані по чисельності зустрінутих слідів, із використанням спеціальних формул і урахуванням довжини пройденого шляху, переводяться в чисельність звірів на обліковій ділянці.
Взявши участь в подібних виїздах ви долучитесь до справжніх наукових досліджень й отримаєте можливість насолодитися зимовою красою заповідного лісу, дізнаєтесь багато нового про природу і історію.
Найближчим часом заплановано наступні виїзди:
16 січня. Канівський природний заповідник
Канівський заповідник – один із найстаріших і найвідоміших заповідників України. Створений у 1923 році, він взяв під свою охорону мальовничу місцевість понад Дніпром. Розташований поруч із місцем поховання Тараса Шевченка – Тарасовою горою, заповідник став символом охорони природи Наддніпрянщини і оазою для диких тварин Черкащини. Цієї зими заповідників відкриває свої двері для волонтерів і запрошує приєднатись до зимових обліків тварин за слідами на снігу!
Заліснені яри і балки заповідника є притулком для кількох видів копитних та хижих ссавців, чиї сліди ми будемо обліковувати. Найчисленнішими є дикі кабани та козулі; трапляються сліди лисиці і куниці. Якщо пощастить, вдасться побачити і самих звірів.
ВАЖЛИВО!!! Дати виїзду можуть бути змінені, у разі відсутності стійкого снігового покриву та несприятливих погодних умов. Також не значні зміни можуть бути у часі виїзду/від`їзду, у разі зміни графіку руху автобусів.
Програма волонтерського виїзду:
Субота, 16 січня:
08:00 – виїзд із а/с «Видубичі» (Київ)
10:15 – прибуття до Канева
10:40 – прибуття до Канівського заповідника (на таксі; заповідник розташований поруч із містом)
10:40 – 11:00 – поселення в гуртожиток заповіднику
11:15 – 12:00 – збір в адміністрації заповідника, інструктаж
12:00 – 12:30 – обідній перекус
12:45 – вихід на облікові маршрути
12:45 – 16:00 – власне облік по слідам
16:00 – 17:00 – відпочинок
17:00 – 18:00 – екскурсія в Музей природи Канівського заповідника
18:00 – 19:30 – приготування вечері і вечеря
20:00 – лекція на природоохоронну тему
Неділя, 17 січня:
09:00 – сніданок
10:00 – вихід на облікові маршрути
10:00-13:00 – облік
13:30 – 14:00 – обідній перекус
14:00-15:00 – екскурсія на Тарасову гору (могилу Тараса Шевченка)
16:15 – від’їзд у Київ
19:20 – прибуття у Київ.
Для виїзду формується група у 12 чоловік.
Група формується за попереднім записом – для запису . Вартість волонтерського виїзду становить 285 грн. з людини. У вартість входить дорога туди-назад, проживання і харчування.
У випадку, якщо Ви їхатимете НЕ з Києва, квитки Ви будете купувати окремо і, відповідно, їхня вартість вираховується із загальної вартості.
Проживання в гуртожитку заповідника. Постіль, а також посуд забезпечується заповідником, тому каремати, спальні мішки та миски можна лишити вдома ;)
Що мати з собою:
- Теплі речі
- Зручне тепле взуття, що підходить для ходіння по сніговому покриву в лісі
- Бажано, але не обов’язково, мати снігові бахіли (їх можна брати в оренду в магазинах туристичного спорядження)
- Записник із ручкою/олівцем
- Індивідуальні засоби гігієни (зубна паста, щітка тощо)
5 лютого. Дермансько-Острозький національний природний парк
Дермансько-Острозький – один із наймолодших національних парків України, створений у 2009 році. Національний парк презентує природу так званого Малого Полісся, що клином врізається в лісостепові райони Західної України, і, завдяки перетину різних природних зон і сусідству із історичними центрами, володіє багатством природних умов і має численні історико-культурні пам’ятки.
Цієї зими національний парк запрошує волонтерів відвідати парк і приєднатись до зимових обліків лісових звірів!
Ліси парку слугують домівкою для цілого ряду лісових звірів - лося, козулі, кабана, вовка, лисиці, борсука, сліди яких ми будемо рахувати.
Програма волонтерського виїзду:
П’ятниця, 5 лютого, 21.30 - виїзд з м. Київ, залізничний вокзал
Субота, 6 лютого:
03.13 – прибуття в м. Здолбунів
05.35 – виїзд з автовокзалу м. Здолбунів до с. Мости (Здолбунівський р-н)
07.00 – прибуття в. с. Мости
07.00 – 09:00 – розміщення в садибі, сніданок
09.00 – 10:50 – тренінг-інструктаж
11.00 – вихід на облікові маршрути
11.00 – 16:00 – власне облік по слідах (з обіднім перекусом)
16:00 – 17:00 – відпочинок
17:00 – 18:00 – презентація Національного парку «Дермансько-Острозький»
18:00 – 19:30 – приготування вечері і вечеря
20:00 - 22.00 – інтерактивні ігри/майстер-клас «Лялька-мотанка»
Неділя, 7 лютого:
09:00 – сніданок
10:00 – вихід на облікові маршрути
10:00-14:00 – облік, обідній перекус
14:00 – 16:00 – екскурсія до Гурбенського Свято-Воскресенського чоловічого монастиря на Повстанських могилах, обід
16.00-18.00 - повернення в с. Мости, збір
18.00 - від’їзд з с. Мости до м. Здолбунів
00:35 – від’їзд у Київ
05.57 – прибуття у Київ.
Для виїзду формується група у 15 чоловік.
Група формується за попереднім записом – для запису Вартість волонтерського виїзду становить 400 грн з людини (можливі зміни у разі подорожчання квитків чи продуктів). В оргвнесок входить дорога туди-назад, проживання і харчування. У випадку, якщо Ви їхатимете НЕ з Києва, квитки Ви будете купувати окремо і, відповідно, їхня вартість вираховується із загальної вартості.
Проживання у садибі парку. Садиба має 6 ліжок, тому 9 чоловік спатиме на карематах на підлозі ;)
Що мати з собою:
- Теплі речі (не забуваймо, мова іде про лютий!)
- Зручне тепле взуття, що підходить для ходіння по сніговому покриву в лісі
- Бажано, але не обов’язково, мати снігові бахіли (їх можна брати в оренду в магазинах туристичного спорядження)
- Записник із ручкою/олівцем
- КЛМ (кружка, ложка, миска)
- Індивідуальні засоби гігієни (зубна паста, щітка тощо)
- Спальний мішок
- Каремат
За усіма питання звертайтесь до Андрія Плиги, координатора волонтерів WWF в Україні, на пошту lisnuk13@gmail.com.
Про долю заповідників у зоні АТО 15 Jan 2016 2:26 AM (9 years ago)
Подивившись на схему розміщення заповідних об’єктів на Cході України, важко не помітити, що найбільші й найважливіші з них простягаються вздовж межі зони АТО. Останні півтора року цілком змінили життя працівників заповідників та національних парків. Персонал природоохоронних установ залишився по різні боки фронту: хтось виїхав, зазнавши переслідувань від проросійських бойовиків, а хтось, навпаки, залишився в заповіднику зі справою свого життя. Про будні природоохоронних зон українські ЗМІ пишуть нечасто, тож мало кому відомо, що з ними відбувається від початку бойових дій. Частина заповідних земель упродовж війни перетворилася на згарище, покрилася вирвами, окопами та бліндажами…
Війна не оминає заповідників та національних парків. Тепер, через півтора року після її початку, підбиваємо перші сумні підсумки. Враховуючи унікальність ландшафтів, рослинного й тваринного світу Донбасу, можна сміливо сказати, що будь-яка втрата природи тут є вагомою в масштабах усієї країни.
Заповідний степ і його вороги
Найпростіший приклад того, як війна шкодить довкіллю, — це пожежі. Їх неконтрольований перебіг винятково спотворює природні ландшафти. Лише за перші шість місяців конфлікту в зоні АТО сталося близько 3 тис. масштабних займань у лісах, степах та на орних землях. Дослідження впливу вогню на зону АТО вивчали екологи міжнародної благодійної організації «Екологія — Право — Людина» за допомогою відомостей, отриманих із супутників НАСА.
«Ми вирахували площу ділянки, що була охоплена вогнем у червні — вересні 2014 року. Лише в цей короткий період полум’я знищило рослинність на 14% усієї території зони АТО. Якщо казати про окремі типи ландшафтів, то згоріло 18% загальної площі лісів, 23% — степів та 14% — орних земель, — розповідає еколог ЕПЛ Катерина Норенко. — Очевидно, під дію цього руйнівного фактора потрапили й заповідні об’єкти. Сьогодні в нас є дані про масштабне пошкодження вогнем 23 заказників. Але більшої шкоди дикій природі завдали згарища на місці відділень Луганського заповідника «Провальський степ» та «Трьохізбенський степ», регіональних ландшафтних парків «Донецький кряж» та «Зуївський», а також у великій частині національного парку «Святі гори».
Водночас зона АТО окреслила ареал поширення незаконного видобутку корисних копалин на Сході. Активісти Національного екологічного центру України досліджують це питання вже не перший рік.
«Площа незаконних кар’єрів для відкритого видобутку вугілля в Луганській області за президентства Віктора Януковича потроїлась і сягнула 57 км2. Ці масштабні вугільні промисли були донедавна зорієнтовані виключно на нелегальний експорт у Росію. Копанки в межах зони АТО охопили простір, рівний двом третинам її заповідних територій. Тож дивуватися немає чому: від цього промислу постраждали деякі заказники, — розповідає дослідник-еколог Григорій Коломицев. — Тепер, користуючись режимом окупації, відсутністю органів контролю, в зоні АТО ще більшими темпами розгортається відкритий видобуток вугілля. Лише за 2015 рік копанки пошкодили п’ять заказників».
Луганський природний заповідник має чотири відділення, два з яких на окупованій території й одне на звільненій. Адміністрація заповідника, розміщена в Станиці Луганській, серед перших відчула появу «ЛНР». Ще від початку існування самопроголошеної «держави» кілька груп бойовиків навідувалися до його контори. Усе цінне майно природоохоронної установи включно зі службовими автівками пішло на «потреби республіки». Директора, а також кількох наукових співробітників бойовики записали в «агенти «Правого сектору» й оголосили в розшук. Усі ті працівники, що були активістами луганського Євромайдану, мусили швидко покинути область разом із родинами.
«Я працював у заповіднику понад шість років, дружина — теж. Щойно почався конфлікт на Сході, взявся до волонтерства, допомагав українським військовим у нашій області. Після перших збройних сутичок ми організовували вивезення поранених, купували амуніцію, продукти, медикаменти для бійців. Але після захоплення сепаратистами Станиці Луганської та ще деяких населених пунктів мене та інших хлопців, які допомагали українській армії, почали переслідувати. Я особисто був занесений до розстрільного списку. Виїхати ми вирішили тільки тоді, коли українська влада зовсім утратила контроль над областю, а міліція перейшла на бік сепаратистів, — розповідає луганчанин Сергій Глотов. — Мені дуже подобалася робота в заповіднику, я мріяв про неї ще з дитинства, хотів розвивати його. Тепер у деяких місцях там, здається, мін більше, ніж листя. Про повернення поки що не думаю. І не зможу думати до остаточного звільнення та зачистки території».
Весь час, поки адміністрація заповідника була захоплена, жодне з його відділень, навіть у межах підконтрольної Україні території, не функціонувало належним чином. Сьогодні Станиця Луганська знову має законну владу. Контора заповідника відновлює роботу, хоча й залишається у прифронтовій зоні, де небезпечно перебувати колишнім активістам луганського Майдану та патріотично настроєним місцевим жителям.
Друге відділення Луганського заповідника, відомий «Провальський степ», лежить практично на кордоні з РФ, тому російські бойовики заїжджали сюди з перших днів сепаратистського заколоту. Навесні 2014 року тут сталася масштабна степова пожежа, яку гасити було вже нікому й нічим. Адже пожежна техніка і службові автомобілі заповідника теж від перших днів були «вилучені для потреб молодої республіки». Тому вся територія «Провальського степу» вперше за багато десятиліть спопеліла.
Ще одна частина Луганського заповідника, «Трьохізбенський степ», — біля Трьохізбенки, відомої з воєнних хронік. Заповідник розкинувся осторонь населених пунктів. У минулому, ще до оголошення цієї території природоохоронною, тут був військовий полігон, тому обстріли 2015 року не завдали природі непоправних утрат. Водночас адміністрація заповідника діє саме у Трьохізбенці. Окрім пожежі, спричиненої обстрілами, є ще одна проблема: частину угідь бойовики перетворили на мінне поле.
«Буде Україна — будуть і заповідники. Уже понад рік жоден із них на окупованому Донбасі не працює як наукова установа. Територія замінована, фахівці виїхали й повертатись особливо нікуди,» — розповідає науковий співробітник «Трьохізбенського степу» Володимир Тімошенков. Чоловік мусив покинути зону АТО разом із родиною, коли стало зрозуміло, що село стане стаціонарною мішенню для російських «Градів».
На думку Володимира, Україна має зберегти заповідники як наукові установи, незважаючи на окупацію, і чекати, доки їхню повноцінну роботу можна буде відновити. Що стосується заповідних територій у прифронтовій зоні та безпосередньо на лінії розмежування, то науковець вважає за необхідне тимчасово реорганізувати їх охорону, безпосередньо долучивши до контролю за ними армію. Це вбереже заповідники і від місцевих жителів, і від самих військових, які також можуть суттєво нашкодити природі.
Роздивитися з космосу
Український степовий заповідник розміщений на Донеччині й теж має кілька відділень: два із чотирьох окуповані «ДНР», одне вже звільнене. Українські біологи прагнули зробити заповідною Хомутовську цілину ще у 1920-х. Відтоді й донині ця ділянка — останній еталон неораного приазовського чорноземного степу. Жодної іншої цілини у краї не залишилося. У 2016 році планували відзначати 90-ту річницю створення заповідника. Та його окупували «донскіє казакі», мотивуючи потребу свого контролю тим, що в ньому утримують коней, мовляв, це ж так очевидно: коні, «казачєство»…
Коней, які стали причиною особливої уваги бойовиків до природоохоронної зони, випасають у заповідних угіддях. Понад півстоліття фахівці Інституту ботаніки НАН України вивчали в «Хомутовському степу» механізми збереження степового ландшафту. Сьогодні адміністрацію заповідника без жодного майна переведено в сусідній — «Кам’яні могили». Частина працівників відмовилася виїхати й покинути напризволяще тварин, що живуть у підсобному господарстві заповідника.
Поставивши собі за мету знайти фото понівечених війною природоохоронних зон в інтернеті, ви зіштовхнетесь із певними складнощами. Вести такі фотохроніки під час бойових дій майже нікому. Однак це принципово робить головний науковець розміщеного неподалік Слов’янська заповідника «Крейдяна флора» Сергій Лиманський. Торік тут точилася кількамісячна боротьба за міст через Сіверський Донець у селі Закітне.
Facebook-сторінка еколога містить безліч фотографій вирв, окопів, укріплень та згорілих лісів. Сергій самотужки відшукує в заповіднику розтяжки й непідірвані боєприпаси, щоб уберегти від лиха колег. Приїхавши працювати сюди ще в 1980-х, він живе біля крейдяних гір досі. Не виїжджав навіть у той час, коли заповідник охопили бої.
У приватній розмові учений жартома називає себе «служителем гір» і бажає, щоб іншим заповідникам не випала така лиха доля, як «Крейдяній флорі». Каже, що зараз головне — вберегти природоохоронні зони обабіч лінії розмежування, однаково усі окуповані землі повернуться в Україну, як повернулася після кількамісячної окупації «Крейдяна флора».
Трохи північніше Новоазовська є ще одне відділення заповідника — «Кальміуське». Мабуть, саме в ньому найбільша terra incognita Донбасу. Настільки химерно вивітрені камені-останці, як у цій місцевості, можна побачити хіба що в Казахстані чи Центральній Африці. Кілька тижнів тут тривали обстріли з російської території, після чого смуга підконтрольних «ДНР» земель розширилася на захід по лінії Новоазовська. Пожежі, що виникли в той день, добре видно на теплових супутникових знімках НАСА.
Національний парк «Святі гори» — найвідоміша природоохоронна територія Східної України. Ще 1914 року харківські біологи Валерій Талієв та Георгій Бризгалін запропонували створити саме тут перший національний парк на землях України за зразком американських.
Сьогодні це єдиний на Донеччині національний парк. До речі, у Луганській області нацпарків немає взагалі.
Святогірська лавра, крейдяні гори й широка заплава Сіверського Дінця тепер овіяні зовсім новою атмосферою. Варто сказати, що «Святі гори» — це лісові масиви, які оточують місто Слов’янськ. Перші бої АТО відбулися саме тут, на території парку. Мені довелося побувати у «Святих горах», коли сили АТО вже відтіснили бойовиків південніше, до нинішньої лінії розмежування. Враження були більш ніж приголомшливими: ліс перетворено на безкінечне мереживо критих окопів та бліндажів, збудованих із того самого лісу... Багато дерев понівечено вибухами. Найбільше згарище, яке утворилося внаслідок обстрілів, займає площу трохи меншу ніж 1 тис. га. При цьому велика частина лісів замінована, а в землі чимало снарядів, які не вибухнули.
Сьогодні «Святі гори» звільнено від бойовиків. Директор парку повернувся з фронту, де визволяв територію самого парку та решти Слов’янського району, і знову працює в заповідній установі.
Найбільше постраждав від війни Регіональний ландшафтний парк «Донецький кряж».
Тут міститься загальновідома Савур-могила —найвища точка кряжу. Перебуваючи на ній, відразу розумієш, що Донецький кряж — це дуже старі гори. У Другій світовій війні тут проходили запеклі бої; так і нині: одні з наймасштабніших боїв АТО відбулися тут. Катерина Норенко разом із колегами порахувала кількість воронок від вибухів великокаліберних боєприпасів в районі Савур-могили. Лише за знімками з космосу можна розгледіти понад 16 тис. воронок діаметром від 1 м до 12 м. Екологи мусять констатувати, що майже вся територія парку (понад 3 тис. га) була знищена пожежами під час боїв.
«Сума збитків, завданих лише території Регіонального ландшафтного парку «Донецький кряж» унаслідок згоряння лісів, становить близько 13,89 млрд грн. Натомість ми не маємо можливості оцінити кількість знищених рослин, занесених до Червоної книги України; не можемо оцінити навіть приблизну кількість тварин (включно з комахами та іншими безхребетними), збитків, завданих ґрунтовому покриву внаслідок вибухів. Усе це становить у десятки разів більші суми, обрахувати які неможливо», — розповідає Катерина.
Озвучена екологами сума збитків значно перевищує будь-які інші суми, які раніше називались як ілюстрації масштабів шкоди, що була завдана Україні війною.
Насправді можна перелічувати багато інших негативних наслідків. Чимало заказників понівечені воронками від вибухів. На території низки заповідників викопано окопи та зведено інші фортифікаційні споруди. Крім того, фортифікації зведено також і далеко за межами зони АТО: на Харківщині, у Національному природному парку «Дворічанський», що розташований на кордоні з Росією. Тут, без відома дирекції парку, це зробили самі бійці АТО. За межами зони антитерористичної операції, на території Регіонального ландшафтного парку «Ізюмська лука», що на Харківщині, а також на території заповідної зони «Святих гір» невідомі особи здійснюють масові вирубки лісу, пояснюючи це «потребою армії в деревині».
Співпрацювати, щоб вижити
Варта уваги історія Національного природного парку «Меотида». Цей парк включає в себе все узбережжя та приазовські коси в межах Донецької області. Його адміністрація розташована в Новоазовську. Парк, який був створений не так давно, опинився в особливій ситуації. За одну ніч територія Новоазовська була окупована. Багато проукраїнськи налаштованого населення виїхало з міста на підконтрольну Україні територію. У результаті склалася ситуація, коли переважна більшість його території опинилася поза управлінням адміністрації парку.
Улітку 2015 року на окупованій частині національного парку було проведено зйомку рекламного ролика про «військовий флот Новоросії», через що була знищена 50-тисячна колонія рябодзьобих крячків. Через відсутність служби охорони нацпарку зросли масштаби рибного браконьєрства в акваторії «Меотиди».
На відео, яке тепер нескладно знайти в мережах інтернету, видно вишку й паркан заповідної зони парку.
Тим часом у «паралельній реальності» «ДНР» 3 червня 2015 року окуповані території «Меотиди» та заповідника «Хомутовський степ» оголосили «біосферною особливо охоронюваною природною територією республіканського значення «Хомутовський степ — Меотида». Аналогічно регіональні ландшафтні парки «Донецький кряж» та «Зуївський» перейменували на «республіканські ландшафтні парки», а також створили їх адміністрації, підпорядковані органам «ДНР».
Для заповідних територій — це певним чином шанс пережити окупацію. Мені вдалося поговорити з директором окупованої «Меотиди» Олександром Міхєєвим, який рішуче налаштований на те, щоб зберегти заповідні території, котрі потрапили під контроль «ДНР», недоторканими. Розповідає про перші успіхи.
На прикладі «Меотиди» можемо побачити психологічний тиск, під який потрапила велика кількість жителів Донбасу. Частина працівників усе покинула, виїхала й намагається створити нову адміністрацію парку, інша — лишилася в «ДНР» та намагається вберегти як контору парку, так і його територію від численних «свіжих ідей молодої республіки». Дати моральну оцінку діям кожної з названих груп працівників «Меотиди» вкрай складно: перебуваючи по різні боки вимушеного кордону, ці люди намагаються врятувати національний парк, у який прийшла війна.
Міністерство екології та природних ресурсів України перереєструвало парк на містечко Мангуш, де тепер є працівники, велика територія і… голі стіни офісу, в яких біологам незабаром доведеться перебути зиму.
Громадська організація «Друзі парків» оголосила про збір меблів і техніки для офісу української частини «Меотиди». Перший візит із зібраним обладнанням планується вже на початку листопада. Приєднатися до благодійної кампанії може кожен, у кого є зайва полиця, стіл, принтер чи ноутбук.
Проте, як вирішити проблему окупованих заповідників, не зрозуміло й досі. Підтримувати наукові установи на непідконтрольній території неможливо, як і не можна просто залишити напризволяще території, які охороняються майже 90 років.
Володимир Тімошенков каже: «Ми ж працюємо в заповіднику… Хіба нам ніколи не погрожували зброєю, не стріляли в наш бік? Для нас і раніше життя було війною, яку ми самі обрали».
Основними факторами погіршення стану заповідних територій унаслідок бойових дій на сході України є:
- утрата природних ландшафтів унаслідок пожеж;
- фізичне пошкодження території вибухами та під час проїзду важкої техніки;
- спорудження фортифікацій та укриттів (пошкодження ландшафту й вирубка лісів);
- утрата контролю за лісокористуванням та видобуванням корисних копалин;
- забруднення території продуктами вибухів боєприпасів та через пошкодження об’єктів промисловості.
Загалом виявлено 38 об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) у Донецькій та Луганській областях, повністю або частково пошкоджених унаслідок дії одного чи кількох указаних факторів. Також усі установи ПЗФ або їхні відділення, розміщені в межах зони АТО, є тимчасово втраченими як працюючі державні органи.
Джерело:
Українські військові захопили територію Національного парку “Олешківські піски” 29 Dec 2015 2:00 AM (9 years ago)
Військові Збройних Сил України самовільно захопили частину території Національного природнього парку "Олешківські піски" і проводять на ній стрільби з застосуванням військової техніки та важкого озброєння, - на сайті природоохоронної установи.
Військовослужбовці заборонили перебування працівників Парку на його території. Саме на цій території знаходиться заповідна зона, площею 1391 га.
Раніше, у 50-80-х роках минулого століття більша частина території нацпарку використовувалася, як військовий авіаційний полігон Міноборони, але на теперішній час
ніяких документів, що підтверджують право на продовження використання даної ділянки Міністерством оборони України не має.
Нагадаємо, Національний природний парк «Олешківські піски» Указом Президента в лютому 2013 року на території Херсонської області з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів Північного Причорномор'я, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.
На Закарпатті знищують ліси, внесені до списку спадщини ЮНЕСКО 10 Dec 2015 3:56 AM (9 years ago)
На Закарпатті вирубують букові праліси, внесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Робиться це цілком легально, адже не всі ліси формально перебувають на балансі заповідників.
І якщо десяток років тому, гектари лісу могли незаконно вирубати "невідомі" для правосуддя особи, то нині цим офіційно займаються самі лісогосподарники. Саме під егідою Держлісгоспів й за підтримки місцевої влади нещадно винищуються унікальні праліси, аналогів яким немає по всій Європі. Зрубана деревина законно йде на експорт.
Підтримка німецьких науковців
Першими, хто підтримав українських науковців у боротьбі за збереження пралісів, стали не вітчизняні чиновники, а іноземні колеги. Зокрема, Франкфуртське зоологічне товариство, яке вже понад рік опікується цією проблемою. Його співробітник Міхаель Бромбахер в інтерв'ю Deutsche Welle розповів, що за їхньої фінансової підтримки у Карпатах провели торік ґрунтовне наукове дослідження і визначили ділянки пралісів, які ще досі не взяті під охорону. Йдеться про 106 тисяч гектарів правічних лісових масивів.
Науковець в захваті від того, наскільки Карпати багаті недоторканими куточками природи. Каже, по всій Європі таких більше ніде не знайти і дуже дивується з того, як можна їх винищувати. Адже збагачення від зрубаної деревини тимчасове. А от зелений туризм, який дасть змогу побувати у правічному лісі і побачити на власні очі екосистему, якої не торкалася людина, - це стабільний дохід. Утім, місцеві чиновники і лісогосподарники оголосили пралісам справжню війну: їх нещадно вирубують, не зважаючи на жодні наукові чи економічні обґрунтування.
Праліси відновленню не підлягають
Втрачено сотні гектарів унікальних пралісів
Інна Кваковська, начальник наукового відділу Ужанського національного природного парку, пояснює, що праліси зараз вирубують законно й тому зупинити це варварство вони не можуть. Попри те, з 2007 року парк входить до списку Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО "Букові праліси Карпат". Ужанський парк, що на північному заході Закарпатської області, є частиною трилатерального українсько-польсько-словацького біосферного резервату "Східні Карпати".
Проблема у тім, що на території нацпарку є ділянки, які не належать до заповідної зони і де господарюють місцеві Держлісгоспи. Наразі, мова йде про 1300 гектарів пралісів, які вже з 2009 року марно намагаються вилучити і взяти під опіку. За цей час вирубали вже близько сорока гектарів цінного лісу. Цьогоріч рубки активізувалися. "Там зараз суцільні лісосіки. Їх навіть не намагаються засаджувати новим лісом. Тому вони поростають чагарниками", – нарікає науковець. Усі спроби домовитися з лісниками чи місцевими чиновниками – марні. Вони наголошують на економічній доцільності таких рубок. Мовляв, райони депресивні, нема прибутків. А деревина йде на експорт і це поповнює сільські та районні бюджети. Але місцеві мешканці кажуть, що не відчувають від цього ніякого покращення. Лісовози розбивають дороги, в криницях зникає вода, дедалі частіше стаються локальні паводки і зсуви. Через це у селах часто виникають спонтанні бунти: люди перекривають дорогу лісовозам, влаштовують патрулі, але підтримки з боку влади чи правоохоронців немає. Адже лісники пред'являють всі необхідні дозволи.
Конфлікти з Держлісгоспами
Василь Мочан, заступник директора Національного парку "Зачарований край", що на території Іршавського району Закарпатської області, розповідає про схожі проблеми з Держлісгоспами і місцевою владою. Каже, у них є реальний шанс добитися того, щоб унікальні праліси були взяті під опіку ЮНЕСКО. Але для цього слід розширити території нацпарків і взяти під охорону всі ділянки пралісів, які були визначені Франкфуртським зоологічним товариством. Утім, таку ідею не підтримують місцеві посадовці. Днями при Міністерстві екології відбудеться нарада з цього приводу. Одна з ініціатив, яку пропонуватимуть науковці, - щоби праліси, на яких господарюють Держлісгоспи були вилучені й передані нацпаркам на столичному рівні.
Джерело:
9 маловідомих місць Західної України, які варто відвідати 10 Dec 2015 3:27 AM (9 years ago)
1. Розгірче (Львівська обл.)
Однією із історично-культурних цінностей Львівщини є Печерний монастир, який знаходиться поблизу села Розгірче. Це цілий монастирський комплекс який знаходиться в печерах і представляє собою унікальний зразок наскельного сакрального будівництва XIII-XVI століть. Таке будівництво не є типовим для теренів Галичини.
Сам монастир знаходиться на пагорбі, звідки відкривається прекрасний краєвид на всю навколишню місцевість і долину річки Опір. Скельні печери монастиря розташовані в два яруси. На нижньому ярусі розташовувались житлові приміщення, а на верхньому – церква, на місці якої зараз розташована маленька ікона, яка встановлена у 2003 році.
2.Тараканівський форт (поблизу с. Тараканів, Рівненська обл.)
Неподалік від Дубно знаходиться перлина фортифікаційного мистецтва - Тараканівський форт, котрий був збудований для укріплення західних кордонів Російської імперії у ХІХ ст. і був цілком самостійною військовою одиницею. Займаючи площу понад 4 га та маючи 7 підземних рівнів, він уміщав на своїй території хлібопекарню, пральню, церкву, морг, телефонний зв'язок і 3 колодязі з водою та інші споруди, необхідні для життя гарнізону. У наш час Тараканівський форт зустрічає відвідувачів складною системою підземних ходів, тунелів, приміщень, ДОТів, сходів. До форту можна потрапити через входи у чотирьох ровах, які оточують будівлю.
В одній з наших мандрівок ми відвідуємо ці неймовірні місця лише за один день.
3. Джуринський (Червоногородський) водоспад (с. Нирків, Тернопільська обл.)
Джуринський водоспад вважається найвищим рівнинним водоспадом, хоча про нього знає не так багато людей поза Тернопільщиною. Висота найвищого з трьох каскадів – аж 16 м. Джуринський каньйон, де і знаходиться Червоногородський водоспад, входить в десятку найкрасивіших місць України. За переказами старих людей, водоспад штучно утворено турецько–татарськими полчищами, які в 1620 році після перемоги польських і козацьких військ все руйнували на своєму шляху від м. Кам’янець-Подільського до Львова і Перемишля. Справа в тому, що річка Джурин, колись була досить повноводна. Вона робить у Червоногороді кількакілометрову петлю, омиваючи своїми водами червоногородське поселення. Для того, щоб здобути замок, від якого до сьогодні залишились тільки башти, туркам довелося перерубати кам’яний кряж і пустити води до повноводного Джурина на водоспад, звільнивши таким чином собі шлях до замку. Але то легенда, а водоспад існує.
4. Заліщики (Тернопільська обл.)
Заліщики – невеличке курортне містечко лежать у мальовничій долині на лівому березі Дністра в південно-західному Поділлі, немов би на півострові. Дністер витанцьовує навколо цього райцентру на півдні Тернопільщини такі вихиляси, що, здається, от-от задушить невелике місто в своїх глибоких обіймах. Заліщики від обіймів не пручаються, адже саме завдяки височенним берегам Дністра це подільське місто може похвалитися середземноморським кліматом. Протилежний буковинський берег Дністра, що оточує Заліщики з трьох сторін, а зокрема з півдня і сходу, підноситься над рікою 70-120 метрів високою і стрімкою стіною. Саме з цієї сторони відкривається запаморочливий вид на все місто та на Дністрову меандру. Побачити на власні очі це неймовірне місце можна під час мандрівки Тернопільщиною.
5. Бакота (поблизу смт. Стара Ушиця, Хмельницька обл.)
Бакота – це місце, якого немає на карті, такий собі неіснуючий рай. Зараз так називають території вздовж берегів Дністра поблизу залишків одного з найстаріших монастирів України. Тут над кришталевою водою витає дух вікової історії. Бакота – село, Колодіївської сільської ради Кам’янець-Подільського району. Але цього села ви не знайдете на карті України. Колишні його мешканці не можуть повернутися, поблукати між порожніми хатами, подивитися на закинуті садки. Бо там, де колись була Бакота, сьогодні тече Дністер. У зв’язку з будівництвом Дністровського гідровузла рішенням облвиконкому від 27 жовтня 1981 року Бакоту було виключено з облікових даних. Тепер – частина національного природного парку «Подільські Товтри».
6. Манявський водоспад (с. Манява, Івано-Франківська обл.)
Це один з найвищих і найкрасивіших карпатських водоспадів. Розташований він у мальовничій ущелині серед стрімких гір. Висота Манявського водоспаду - близько 18 метрів. Нижче і вище за течією є кілька двометрових порогів. Поблизу у лісі на скелі над річкою зберігся старовинний монастир-скит XVII в. Його заснував виходець з Афону монах Йов Княгинецький. Колись цей монастир був обнесений кам'яною стіною, за якою жителі сіл ховалися під час нападів турків і татар. У минулому тут знаходилась бібліотека стародруків. За переказами, сюди неодноразово навідувався один з ватажків опришківського руху Олекса Довбуш. Красива Карпатська природа, чисті гірські річки та повітря, цікаві маршрути для зеленого туризму, святі місця і спокій мають цілющий вплив на кожного, хто хоче відпочити від великого міста. Відпочити та духовно збагатитись можна під час нашої мандрівки, яка охоплює й інші сакральні об'єкти Галичини.
7. Поповичі (Львівська обл.)
У ХІХ ст. відповідно до концепції безпеки Австро-Угорської держави Перемишль було обрано стратегічним пунктом, тому навколо міста, на пагорбах, що його оточують, був побудований 45-кілометровий пояс оборонних укріплень. Це була одна з найбільших фортець Європи, яка складалася з 57 фортів, 6 з яких зараз знаходяться на прикордонній території України і доступні для огляду туристів. Найкраще збережений форт – це «Дзєвєнчиці». Цей із фортів зберіг свою багатоярусну будову, а стежка, що поряд рову біля форту має багато відгалужень. Форти, які знаходяться північніше до кордону, це – «Лисічка», «Биків» і «Плешевичі» – збереглися набагато гірше. Північніше знаходиться форт «Марушка Ліс». А від форту «Лисічка», на жаль, залишилися руїни. Кожен із фортів розташований на пагорбі та оточений ровом. Цікавим є й те,що у цій місцевості щороку в перші три дні липня проводять фестиваль мистецтв «Fort.Missia».
8. Урочище “Прийма” (поблизу м. Миколаїв, Львівська обл.)
Урочище Прийма, унікальне за своєю красою та історією, знаходиться за 2 км від м. Миколаєва Львівської області. За словами археологів, саме біля Миколаєва збереглися залишки давньоруського городища, зокрема його печери. Якщо ви любителі прадавнього минулого та історичних розкопок, то тоді вам буде цікаво відвідати й «житло» неандертальців, яке було знайде на території урочища. Та найцікавіше чого його варто відвідати - це абсолютно фантастичний та нереальний зовнішній вигляд цього гроту-поселення.
9.Тунель кохання (поблизу с. Клевань, Рівненська обл.)
Тунель утворили зарості дерев, кущів, які сплелися між собою у конструкцію арочної форми. Побачивши це вражаюче зелене диво вперше, важко повірити, що створила його сама природа, а не якийсь ландшафтний дизайнер. Починаючи з травня, листя дерев та кущів у поєднанні з квітучими рослинами утворюють навколо залізничної колії наче вкритий шовковистим зеленим килимом тунель.
Одна з легенд стверджує, що таке чудо природи з'явитися після трагічної смерті однієї місцевої пари закоханих. Проте, швидше за все, природа змогла створити Тунель кохання після того, як колію трохи занедбали і припинили вчасно обрізати гілля. Дерева та кущі розрослися, товарний потяг, який ходив тут щодня, скеровував напрям їхнього росту - так і утворилася природня арочна конструкція, котра тепер стала улюбленим місцем туристів та молодят.
Джерело:
На Херсонщині створено національний природний парк «Нижньодніпровський» 27 Nov 2015 6:59 AM (9 years ago)
Президент України 24 листопада 2015 року підписав Указ №657 «Про створення національного природного парку «Нижньодніпровський», - повідомляє Укрінформ.
Як повідомив директор Департаменту екології та природних ресурсів Херсонської облдержадміністрації Юрій Попутько, парк створюється з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів дельти річки Дніпро як одного з найцінніших природних заплавно-літоральних комплексів у Європі, забезпечення збереження водно-болотного угіддя міжнародного значення «Дельта р.Дніпра».
«Процес створення довгоочікуваного національного природного парку офіційно завершений. Було покладено чимало зусиль з боку обласної влади та особисто очільника області Андрія Путілова для його створення. Парк «Нижньодніпровський» стане брендом нашої області», – відзначив Юрій Попутько. Він подякував усій громаді, всім, хто причетний до створення парку, хто просував цей важливий для регіону екологічний проект.
Парк створюється на території Бериславського, Білозерського, Голопристанського та Цюрупинського районів, міст Херсона та Нової Каховки Херсонської області.
До території національного природного парку «Нижньодніпровський» погоджено в установленому порядку включення 80177,80 гектара земель державної власності.
Парк перебуватиме у сфері управління Міністерства екології та природних ресурсів України.
Джерело:
Заповідний Дністер: чому забудовують землі національного парку 27 Nov 2015 5:51 AM (9 years ago)
Екологи, науковці та громадські активісти відвідали заповідне урочище “Дністровські плавні”. На цій території вже кілька років ведеться будівництво. На думку вчених, це грубе порушення як українського, так і міжнародного законодавства про природно-заповідний фонд.
Що відбувається на заповідних землях Дністра? Чому, незважаючи на заповідний статус, на цій території з’являються будинки? Журналісти «Громадське ТБ Одеси» відвідали Нижньодністровський національний природний парк.
Іван Русєв, доктор біологічних наук, еколог:
В цьому році виповнюється 30 років з моменту, як ми почали створювати Національний парк на Дністрі. Його площа близько 22 тисяч гектарів. Розташований Національний парк на території трьох районів: Овідіопольского, Білгород-Дністровського та Біляївського. Парк утворюють найбільш цінні ділянки плавнів — заливних масивів з очеретом. Згодом ці луки стали поступово зникати. Зараз, з 3 тисяч гектарів луків, які розташовані на українській території, лишилося близько 100 гектарів. Інші просто зникли через будівництво величезної кількості дамб. В останні роки люди також почали активно будувати котеджі безпосередньо на березі річки.
Іван Русєв, доктор біологічних наук, еколог:
До Національного парку входять різні зони. Є заповідні зони, в яких є місце лише для природи. Є зона регульованої рекреації, де людина має право знаходитись й споглядати за природою. Також є господарська зона, де людина може пасти худобу, косити сіно. А є зона стаціонарної рекреації, де можна будувати готелі, стоянки, інші об’єкти. Але вони повинні працювати лише на Національний парк, на його розвиток.
Юлія Тернова, керівник Еколого-культурного центру ім. В.Н. Гонтаренко:
Луки — це не пустка, яка існує для того, аби її чимось зайняти. Водним Кодексом України передбачено, що з метою захисту річок від забруднення, встановлюються прибережні захисні смуги. Отже, 100 метрів від берегу річки повинні бути вільними від забудови. Але на Дністрі все закрито, місцеві жителі не мають доступу до річки. Вони не можуть пройти уздовж берега через зведені будинки. А каналізація з цих будинків потрапляє прямо у Дністер.
Анатолій Жуков, керівник екологічної організації “Дельта”:
Ми отримали відповідь від Одеської ОДА про статус території на березі Дністра, на якій знаходяться збудовані об’єкти. Перший заступник Голови ОДА Володимир Жмак відповів, що територія, на якій ми перебуваємо, — це територія заповідного урочища “Дністровські плавні”. На цій території, згідно статті 30 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, заборонено не тільки будувати, а й навіть копати хробаків. Закон категорично забороняє порушувати біологічне різноманіття цієї території.
Нам не надали жодних офіційних документів на цю територію. Збудували ці об’єкти два брати на прізвище Яцкові. Один з них — колишній начальник МВС Одеської області, а інший був начальником управління екології в той самий час. Вони захопили гектар заповідної землі й збудували свої маєтки на території заповідного урочища “Дністровські плавні”.
Сергій Гавриленко, екологічна організація “Дельта”:
В останні роки ще одне котеджне селище з’явилось на березі Дністра. Все починалось з одного будинку єгеря — дерев’яної невеличкої споруди. Зараз це селище складається з більше ніж 70 котеджів. Крім того, люди продовжують захоплювати нові території й споруджувати нові об’єкти на заповідних землях. Перший незаконний будинок з’явився 8 років тому.
Іван Русєв, доктор біологічних наук, еколог:
Вже після приходу до влади Міхеіла Саакашвілі, після того, як ми дізнались про відкрите кримінальне провадження за фактом незаконного будівництва на заповідній території, раптом з’являється нове будівництво. Пройшов лише місяць, як воно почалось. І це страшно, тому що вони просто спотворили цю землю — це дискредитація самої ідеї заповідної справи.
Юлія Тернова, керівник Еколого-культурного центру ім. В.Н. Гонтаренко:
Що можна зробити? Ми не сподіваємося на те, що ці споруди знесуть. Такий спосіб притаманний більш розвинутим країнам. Але насамперед важливо зупинити нове будівництво. А ті люди, які вже збудували свої будинки на цінних землях, повинні сплатити особливий податок на землю. За спотворені території Національного парку держава повинна отримати компенсацію.
Автор: Марія Тимощук, Анна Коваленко/Громадське ТБ Одеси
Українські острови: острів Любичів 22 Oct 2015 7:11 AM (9 years ago)
Острів Любичів знаходиться у долині Десни на межі Київської і Чернігівської областей. На карті його не позначено, хоча це найбільший річковий острів України, куди їдуть порибалити або просто відпочити сотні людей, навіть проводять тут змагання з джипінгу, чим викликають гарячі протести екологів. Оголошення про продаж ділянок на острові можна побачити на парканах у кількох селах, розміщених вздовж Десни та, звісно, в інтернеті.
Влучна назва
Ви не побачите жодної згадки про цей острів у географічних довідниках. Адже він став "Любичевим" лише у 2008 році. А островом, по традиційних уявленнях георгафів, Любичев ніколи і не був. 2008 року група природоохоронців заходилась рятувати долину Десни від забудови котеджними містечками. Активісти запропонували оголосити заповідною практично всю долину Десни, що стало найбільш амбітною природоохоронною ідеєю початку 2000-х.
Серед запропонованих до збереження територій був і острів, розміщений між основним руслом Десни та її рукавом, що зветься Любичем. Екологи обгрунтували створення тут заказника і нарекли його “Острів Любичів”. Назва, яку тепер використовують всі, включно з місцевими жителями, спала на думку спонтанно і швидко увійшла в обіг в лічені місяці.
Острівець незайманої природи
"Острів Любичів утворився в долині Десни через зміни головного русла, про багаторазовість яких свідчить рисунок меандр та грив, який чітко проглядається на зображеннях з космосу, - розповідає географ Катерина Полянська, яка протягом останніх семи років вивчає історію формування долини річки Десни. - Однак, процес його відокремлення на сучасному етапі не повністю природний. Карта 1868 року показує на місці сучасного рукава Десни, що омиває острів Любичів зі сходу, низку озер, навідміну від сучасних карт, де вони зливаються в протоку Любич. Також протока з півночі острова має прямокутні обриси, що наштовхує на думку про штучний прокоп водотоку, адже й раніше для потреб судноплавства на Десні на окремих ділянках були виконані руслоспрямлювальні роботи, проведено укріплення берегів, споруджено водообмежувальні дамби, проводилося поглиблення дна. Cела Літки, Літочки та Соболівка були надто віддалені від основного русла Десни і тому, вірогідно, частину річки “підвели” прямо до цих населених пунктів. Та попри це, острів Любичів є справжньою домівкою для дикої природи - водно-болотних птахів, різноманітних комах, земноводних, рідкісних рослин. Таким диким острів і має лишатись надалі”
Вже декілька років, разом з колегами Катерина працює над створенням національного природного парку “Подесіння”, який в майбутньому охопить всі збережені природні території у долині Десни. Острів Любичів - одна з найважливіших частин майбутнього парку. Завдяки ізоляції від основного берегу, природа острова зазнала меншого антропогенного впливу й збереглась в значно кращому стані, ніж сусідні ділянки узбережжя.
Боротьба за Любичів
На публічній кадастровій карті вся територія острова розподілена на тисячі синіх прямокутничків. Це - ділянки, надані комусь у власність. Як і всю заплаву Десни в межах Київщини, окрім вузької смужки лісів, Любичів розпаювали, а паї швидко продали під котеджні містечка. В кількох місцях вздовж берегів Десни вже почалась розбудува окремих будинків. Та це виявилось справою не простою. Адже Десна є останньою незарегульованою великою річкою у Європі. Кожної весни тут може статись великий паводок. А земля тут не така запитана, як у Конча-Заспі. Тому багатії ділянки не купують, і ділкам нема особливого резону витрачати кошти на штучне підняття рівня ділянок, намиваючи високі кучугури піску. Тому і виходить, що від перегляду Публічної кадастрової карти аж в очах рябить від безкінечних ділянок, тоді як в реалії на острові ніхто нічого не будує. Врешті, це ж острів! Як сюди завезти будматеріали? У 2009 році на Любичів навіть збудувати міст, витративши на це чверть мільйона коштів з районного бюджету. Та за пару років весняний паводок зруйнував його.
Природоохоронці не втрачають надії зробити Любичів заповідним. 8 жовтня цього року відбувся перший крок до цього: Київська обласна рада створила заказник “Зачарована Десна”, який включив у себе все узбережжя річки та ліси вдовж нього. Це значить, що тут можна тимчасово перебувати та відпочивати, але заборонені будь-які забудови та інші дії, що руйнують природні комплекси. Тож весь берег острова захищено від причалів, приватних пляжів і будівель. Цей факт також зменшує вартість “землі біля річки”.
Найбільші надії екологи покладають на Євроінтеграцю. "В разі вступу України до Європейського Союзу територія острова разом зі збереженою частиною долини Десни має увійти до природоохоронної мережі NATURA-2000, - пояснює Катерина Полянська. - Ця мережа передбачає створення мережі спеціальних природоохоронних територій для збереження видів тварин і рослин, місць їх існування - оселищ. Межі територій при цьому проводяться відповідно до меж поширення видів і типів оселищ на основі наукових досліджень, без погодження із землевласниками та землекористувачами. Питання землекористування розглядається пізніше, на етапі розробки планів охорони територій на 10 та 20 років. Науковий аналіз довів, що в долині Десни має бути створена єдина така територія. Її заповідання як одного цілісного об’єкта не є можливим через недосконалу систему погодження створення об’єктів природно-заповідного фонду із землевласниками та землекористувачами. Обґрунтування створення національного природного парку "Подесення" було подано у 2008 році, однак досі не втілено в життя. У 2015 році природоохоронці розпочали роботу з обґрунтування створення в долині Десни території NATURA 2000 при вступі України до Європейського Союзу. Також пропонується створити такі території в долинах приток Десни – Сейму і Снові.
Час для візиту
Потрапити на острів можна протягом всього теплого сезону. "Маршруткою з Києва до одного з сіл з боку протоки — Крихаїв, Літки, Літочки, Соболівка — можна дістатись всього за годину, автобуси відходять з автостанції на м. "Чернігівська". Тут, в колодязях місцевих жителів, треба поповнити запаси питної води, адже на острові є лише вода з річки", - розповідає студентка-біолог Даша Ширяєва.
Коли краще приїжджати? Будьколи, вважає Даша. "Більше нічого, навіть фінансів особливих, не треба, адже дорога до острову коштує лічені копійки. А на самому Любичеві жодної інфраструктури, де можна було би витратити хоч якісь гроші - нема, - сміється студентка. - Під час весняної повені Любичів частково затоплюється водою. У цей час його можна відвідати з суходолу, переправившись через протоку. Проте яскравіші враження від острова дає погляд на нього з води. Розлитою Десною можна пливти човном або байдаркою вздовж підтоплених берегів, стовбурів заплавних лісів та квітуючих під водою квітів".
"Літом на Любичів можна перейти бродом, - каже вона. - Багато хто приїжджає сюди як на курорт: дикі пляжі, чисте повітря і тепла вода, а для бажаючих - риболовлея. Підживитись можна дикою ожиною або овочами та фруктами з сусідніх сіл.
"Проте, оселитись доведеться "дикунами" - в наметах, адже на острові немає жодної постійної будівлі або елементів туристичної інфраструктури. Вкрай небажано залишати тут після себе побутові відходи. Звідси їх ніхто не вивозить, вони або забруднюють річку, або ховаються на піщаних пляжах та у лісовій підстилці, загрожуючи необережним пораненнями і просто псуючи вигляд дикого острову" - попереджає Даша.
"Нарешті, дощовою осінню острів може зустріти грибами та ягодами у сосново-дубових лісах його південної частини. Якщо ж літо і осінь посушливі, на Любичевому можна пройтись майже повністю пересохлим руслом протоки та спокійно прогулятись між численними озерами-старицями по пересохлим заболоченим ділянкам. Весь острів покритий мережею витягнутих та підковоподібних озер, які є залишками колишніх вигинів русла Десни" - каже Даша. - Літню або осінню мандрівку на острів гарно здійснити велосипедом: дорога з Києва займе 3,5-4 години, переправитись на острів можна бродом, а мережа грунтових доріг на самому острові дозволяє з комфортом об'їздити його майже весь"
Іншим незвичним варіантом мандрівки є водний сплав від початку острову біля с. Крехаїв і аж до Києва. Непоспішаючи, байдаркою або човном можна пропливти все узбережжя острова та допливти до парку Дружби народів, що між м. "Петрівка" та "Троєщиною", за 2-3 дні. На такому маршруті є піщані коси, ліси, заплавні луки та уривчасті береги Десни - найбільшої незарегульованої річки України, додає Даша.
В минулому Десна була меккою водного туризму та активно освоювалась для створення радянських баз відпочинку. Від старшого покоління нерідко можна почути історії про те, як із сильними паводками Десна забирала не лише дерева по берегах, а й цілі бази відпочинку, незграбно тягнучи дерев'яні будиночки вздовж русла. Сьогодні великі паводки лишились в минулому, тому після 1979 року вся територія острова не затоплювалась. Частина острова заросла лісом, якого тут не було в часи, коли весь Любичів навесні накривала велика вода. Проте ні такі зміни, ні корисливі інтереси влади не знищили природної та туристичної цінності острова. Любичів лишається відкритим для відвідування осередком біорізноманіття та очікує на нових захисників, що збережуть його від спроб людей підкорити залишки природи своїм інтересам.
Фото: Дарія Ширяєва, Дар'я Іноземцева, Дмитро Демченко
Олексій Василюк для
У Нижньодністровському нацпарку згоріло дві тисячі гектарів очерету, але дирекція налаштована оптимістично 22 Oct 2015 6:17 AM (9 years ago)
Співробітники Нижньодністровського національного природного парку продовжують вивчати наслідки масштабної пожежі, що стався на території НПП 7-10 жовтня цього року.
Як розповів директор парку Микола Роженко, дослідження проводиться в тому числі за допомогою квадрокоптера.
За попередніми оцінками, вогонь знищив понад 2 тисячі гектарів очеретяних заростей. У результаті утворилися «горілі озера» - мілководні водойми, раніше приховані рослинністю. У них зараз спостерігається значне скупчення птахів, у тому числі перелітних.
Загиблих тварин на порушених пожежею ділянках фахівці природного парку не виявили, що, на думку Роженко, може свідчити про високий рівень адаптації представників фауни Нижньодністровського до надзвичайних ситуацій.
«В цілому, за методикою, затвердженою Кабміном, понесені парком збитки попередньо оцінюються в 1,1 млн грн, але це формальна оцінка, яка не відображає реальної ситуації, - каже директор. - Ні я, ні мої співробітники не схильні вважати подію трагедією, як це роблять деякі громадяни, у яких «все згоріло». Так, пожежа був великою, але серед наслідків є і позитивні. Ряд видів птахів - таких, як крижень, сірий гусак, різноманітні качки, які зараз здійснюють зимову міграцію, отримали на відкритій воді додаткові місця для відпочинку та харчування. У очереті вони не змогли б знайти їжу. Взагалі, для таких ландшафтів оптимальним співвідношенням відкритої води і очерету вважається 1:1, що і вийшло в результаті. Можу навести як приклад межиріччі Дністра і Турунчука, де після найсильнішої пожежі 1960-х утворилася система таких озер, що проіснувала декілька десятиліть. Так ось, вона виявилася куди більш продуктивною в плані біорізноманіття в порівнянні з іншими територіями».
Директор природного парку додав, що відновлення плавнів займе від року (там, де пожежа була верхова) до 20-30 років (якщо горіла підстилка та торф'яний шар).
Постійний критик Роженко, доктор біологічних наук Іван Русєв вважає оцінку дирекції НПП надмірно оптимістичною:
«Мені здається, говорити про відсутність загиблих тварин трішки непрофесійно. Так, птахи можуть полетіти від пожежі, великі ссавці втекти, а ось дрібні тварини - наприклад, гризуни, рептилії і земноводні - обов'язково гинуть у великій кількості. Інша справа, що зафіксувати це не так просто».
До слова, вивчаючи наслідки пожежі, співробітники Нижньодністровського парку знайшли незаконні знаряддя лову, залишені браконьєрами (сітки-раколовки).
За повідомленням
Люди знищують Нижньодністровський національний природний парк 22 Sep 2015 8:09 AM (9 years ago)
У Нижньодністровському національному природному парку відпочивати можна не скрізь. Люди порушують екологічний баланс. Через їх безвідповідальність зникають рослини і гинуть тварини. Багаття, розведені прямо на землі, небезпечні як для мешканців природної зони, так і для самих відвідувачів. Один день з життя парку в сюжеті кореспондентів .
На межі Голосіївського національного парку невідомі видобувають та крадуть пісок 22 Sep 2015 7:15 AM (9 years ago)
Поблизу залізничної станції Підгірці біля Києва, у заплаві річки Сіверки невідомі особи без жодного дозволу видобувають та продають пісок. У роботі використовується спецтехніка — бульдозер, екскаватор та земснаряди. На місці, де колись знаходився мальовничий заплавний ліс, тепер можна побачити лише гори піску, відвали сміття та пні від дерев. Старателями-нелегалами на площі близько 60 гектарів знищено практично всю флору та фауну. З боку Національного природного парку “Голосіївський” у штучний кар`єр, що утворився на місці мальовничого струмка, через підмивання берега падають дерева.
На майданчик кожні 5-10 хвилин заїжджає вантажівка для вивезення та реалізації піску. На місці відбувається розрахунок з особою, що контролює процес завантаження піску у машини. “Робота” на майданчику триває від самого ранку до пізнього вечора.
Національний екологічний центр України звертається до органів прокуратури з вимогою покласти край нелегальному бізнесу із видобутку та реалізації піску, а винних осіб притягнути до відповідальності згідно із чинним законодавством.
Також звертаємось до Державної екологічної інспекції з вимогою провести перевірку зазначеного факту на предмет оцінки шкоди, завданої довкіллю та, імовірно, порушення закону України про природно-заповідний фонд.
На Закарпатті зникли річки Бистриця Солотвинська та Тлумачик 22 Sep 2015 6:12 AM (9 years ago)
На Прикарпатті продовжується безпрецедентно тривала посуха, яка призвела до рекордного обміління водойм. Чимало річок досягнули історичного мінімуму рівня води.
Притока Дністра річка Тлумачик (інші назви – Тлумач, Товмачик), яка поблизу села Нижнів Тлумацького району впадає у Дністер, пересохла повністю. Фотографії зроблені в селі Нижнів, де річка впадає у Дністер.
Тажок майже повністю зникла воді у річці Бистриця Солотвинська, рівень води в якій близький до історичного мінімуму. Якщо вода спаде ще на 2 сантиметри – це буде новий рекордний мінімум.
За інформацією Українського гідрометеорологічного центру, спекотний посушливий період на всій території України триватиме до кінця вересня – початку жовтня. Синоптики очікують помірні опади у більшості регіонів країни наприкінці вересня.
За повідомленням